15 ЛЮТОГО В УКРАЇНІ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЯХ ІНШИХ ДЕРЖАВ ТА 33-Я РІЧНИЦЯ ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ

З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вшановувати пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок. Ось і сьогодні ми  відзначаємо 33-ю річницю виведення військ з Афганістану.

Афганістан… Це далека мусульманська країна, але уже 33 роки у нашій свідомості ця країна асоціюється з болем втрат, людським лихом, справжнім пеклом, до якого потрапили наші земляки, юнаки, яким ледь-ледь виповнилось двадцять років. По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки. І тому для них і для нас Афган - страшна пам’ять, страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашою молоддю і політиками, щоб ніколи не повторюватися.

Пропоную згадати причини початку війни в Афганістані, її перебіг та наслідки.

Афганістан – це мусульманська країна, столиця якої Кабул.

Афганістан довгий час був колонією Англії.

Але у 1919 році уряд Аманулла-хана проголосив незалежність країни.

27 квітня 1978 року в Афганістані сталася національно-демократична революція.

Після революції ліві військові передали владу Народно-демократичній партії.

У цьому ж році був укладений радянсько-афганський договір про дружбу, добросусідство і співробітництво.

Хафізулла Амін прийшов до влади 16 вересня 1979, змістивши, а потім убивши свого попередника Таракі. Режим Аміна не користувався популярністю, становище президента було хитким, а зміна влади в Афганістані могла призвести до його випадання з радянської сфери впливу. Більш того, передбачалося, що Амін співпрацює з ЦРУ і може зблизитися із західними країнами, і, це було найбільш небезпечним, Хафізулла міг дозволити розміщення військових баз НАТО на території своєї країни. Допустити появи військ ймовірного противника біля своїх кордонів керівництво СРСР не могло.

Тому 12 грудня 1979 Політбюро ЦК КПРС ухвалило секретну постанову, суть якої зводилася до того, що необхідно усунути Хафізуллу Аміна, а на його місце поставити Бабрака Кармаля, а для стабілізації положення послати до Афганістану війська. 25 грудня 1979 почалося введення радянських військ у ДРА. Увечері 27 грудня стався штурм палацу Аміна, під час якого Президент був ліквідований.

Але мусульманське населення не змирилося з радянською присутністю, і в північно-східних провінціях спалахнуло повстання, що поширилося на всю країну.

Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Обмежений контингент радянських військ в Афганістані становив 100 тис. військовослужбовців. Всього участь у бойових діях взяли 546 255 радянських солдатів і офіцерів. У конфлікті також брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди або душмани) з іншого. Моджахедам надавали підтримку військові фахівці США, ряду європейських країн - членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Протягом 1980-1988 рр. допомога країн Заходу моджахедам склала 8,5 млрд доларів, половину з яких надали США.

Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойову діяльність умовно можна поділити на чотири етапи:

I етап: грудень 1979 р. - лютий 1980

Введення радянських військ в Афганістан, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.

II етап: березень 1980 р. - квітень 1985

Ведення активних бойових дій, в тому числі широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил Демократичної Республіки Афганістан.

III етап: травень 1985 р. - грудень 1986

Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів з-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину.

IV етап: з січня 1987 р. – по лютий 1989 Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9‑місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40‑ої армії керував останній командувач контингентом генерал‑лейтенант Борис Громов.

Війна в Афганістані тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року,

2238 днів.

Всього через горнило Афганістану пройшло близько 620 тис. радянських військовослужбовців і 21 тис. цивільного персоналу. З них 14 453 чоловіка загинули і 417 пропали безвісти.

З них більше 160 000 українців. 3 360 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або такими, що потрапили в полон.

Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 чоловік, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, - 11 українців.

 «… На підтримку ініціативи громадських організацій та з метою вшанування громадян України, які виконували військовий обов'язок на території інших держав…»

Згідно Указу Президента України «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав» від 11 лютого 2004 р. № 180/2004

15 лютого в Україні встановлено Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

 Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих наших земляків, воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися живими до батьківських осель.

 Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать i досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків i батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни i пам’ятати, що серед нас живуть люди, які стали учасниками тих воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів , є життя, а для загиблих – пам’ять. Тож, не забуваймо про ті події, і намагаймося зробити все, щоб сина не оплакувала мати, щоб світ наш вічно в мирі молодів.